Статус багатодітної родинам     Понад 50% населення України страждає від сімейної агресії бодай раз за життя, 30% пізнають це ще в дитячому віці, бо 44% батьків не знають інших методів виховання, окрім рукоприкладства.

За думкою спеціалістів, принципу «Не виносити сміття з хати» дотримується більшість українців, тому і звертатися за допомогою до правоохоронців чи соціальних служб вони не спішать. так ментальність породжує проблему, потурає насиллю в сім’ї. В той же час практика доводить: той, хто хоч раз проявив насилля, просто так не зупиниться. Як правило, жінка, яка не заявила на чоловіка після першого побиття, потім про це шкодує, лежачи в лікарні з тяжкими травмами; шкодують про це й сусіди, які теж могли завчасно попередити біду, ви?кликавши міліцію, однак дотрималися ще одного українського правила — «моя хата скраю…» Проте приховування факту сімейного насилля проблеми сімейного насилля не вирішує.

Виявити потенційного домашнього тирана не психологу складно, тому що вони, ті тирани, як правило, харизматичні, лю?б’язні. Та спеціалісти радять насторожитися, якщо людина часто і різко змінює настрій: тільки-но вона була чемною, як раптово перейшла на крик, стала гніватися, дратується через нісенітниці. Це перші дзвіночки, що сповіщають про психологічну неврівноваженість, яка з часом може набути форм психічної хвороби. Також варто мати на увазі: домашні тирани будують відносини за принципом «я — хороший, усі — погані» та ще на початку стосунків ставляться до свого партнера як до речі, подавляють його волю та бажання — це проявляється в дрібницях і стосується сер?йозних питань. Чоловік, схильний до насилля, переповнений впевненості, що він — головний та сильний, а жінка повинна йому всіляко потурати.

Дивно, але факт: жертви справді потурають своїм кривдникам. Психологія дружини, побитої своїм чоловіком, ґрунтується на впевненості у власній неправоті, мовляв, «сама в усьому вина». Скривджена власним чоловіком, вона здатна знайти безліч причин, чому не може покинути його, свого тирана (фінансова залежність, спільні діти, закоханість тощо), і починає підлещуватися до грубіяна, сподіваючись ласкою добитися примирення та злагоди. Тоді у свідомості кривдника виникає логічна зв’язка: «вдарив — правильно зробив». На жаль, ця стратегія невдала: така поведінка жертви «розв’яже руки» агресору при наступній сімейній сварці.

Але й не варто звинувачувати себе в такій «бойовій» поведінці чоловіка. Спеціалісти наполягають: треба давати відсіч насильникам, таким чином показуючи, що їхня поведінка неприйнятна, захищати себе, звертаючись за поміччю не до подружки, а до правоохоронців чи до Першотравенського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (телефон центру: 7-18-72).

Поради матерям, жінкам, дівчатам

За статистикою, вірогідність загинути від руки незнайомця значно нижча, ніж від власного чоловіка. Жоден сімейний психолог не порадить жертві домашнього тирана залишитися з ним. Навіть заради дітей, тим паче — заради дітей, адже краще родина без батька, ніж з батьком, який подає негативний приклад дитині.

Про намір піти з родини, втекти з дому краще нікому не казати, надто — кривдникові. Дізнавшись про це, він або підлещуватиметься, або ж його агресія зросте, почнуться погрози. У разі бійки треба бігти до сусідів, які, можливо, й не допоможуть одразу, проте стануть свідками в міліції, а отже, пришвидшать процедуру підтвердження скоєного злочину.

Йти з дому можна, коли там нікого нема, зібравши всі необхідні речі та документи. Після цього з домашнім тираном краще взагалі не спілкуватися. І пам’ятати: повернення до сім’ї може обернутися тілесним покаранням за спробу піти…

Жінці, вихованій батьками й суспільством доповненням до чоловіка, домогосподаркою, залежною та покірною людиною, варто нарешті сказати собі: «Я — особистість». Потрібно навчитися поважати себе, не дозволяти нікому, тим паче люблячому (?) чоловікові, принижувати себе. Якщо ж образи повторюються, про кохання не може бути й мови. Опіка та ніжність після бійки — це скоріше страх перед ймовірним покаранням, перед правосуддям, ніж усвідомлення власної провини та щирість почуттів. Так твердять сімейні психологи. Хоч це прикро і гірко — «гірко» не так, як на весіллі…

Пам’ятайте: звертатися за допомогою — не соромно, а нормально. Осуду громадськості жертві домашнього насилля боятися нічого. Адже насилля у сім’ї не залежить ні від фінансового достатку її членів, ні від їхнього віросповідання, ні від їхньої професії тощо. Стати жертвою в родині може кожен, тому кожен повинен протидіяти сімейному насиллю та попереджувати його.

Центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді