biletckiy_nikolay

27 листопада в газеті «Першотравенські новини» я прочитав статтю «Забуттю не підлягає», присвячену Дню пам`яті жертв голодомору 1932-33рр. В цій статті докладно на підставі документальних і статистичних даних висвітлені наслідки дій влади тих часів. Поряд з цією статею були надруковані спогади наших земляків, які пережили цю трагедію, під заголовком «Трагедія, яку неможливо забути». Я особисто пережив голод 1946-47 рр. В нашій родині на той час було шестеро дітей й одна мама, бо батько загинув ще на початку війни. Не буду вдаватися в подробиці, лише хочу згадати мамині слова, яка говорила: «В 33-му був страшний голод, але такого яким він був у 46-47 роках я до того часу не бачила».

Наш український народ у ті часи пережив страшну трагедію і ми не маємо права не знати свого минулого і не пам’ятати про голодомор, який став справжнім геноцидом проти українського народу.

Ще 10 років тому такої статті в місцевій газеті ніхто не дозволив би надрукувати, бо багато людей, особливо політиків, заперечували факт голодомору в Україні й «рвали горлянки», що це вигадки нової влади. Особливо про це кричали комуністи, соціалісти, «вітренківці» й багато інших горе-політиків.

Зараз часи змінилися й майже в кожному місті вже встановлені знаки пам`яті жертв голодомору. Нажаль в нашому місті такого знаку немає. Перші спроби встановити цей знак були зроблені в 2004 році, коли наше місто очолював В.І.Рудих. В газеті «Першотравенські новини» повідомлялося, що пам’ятний знак буде встановлено, і на це вже передбачені кошти. Але повноваження Віктора Івановича закінчилися, і навіть не зважаючи на те, що новий мер Л.Косенко на самому початку обіцяв закінчити цю справу, до сьогодні пам’ятний знак так і не встановлено. І мені добре зрозуміло з яких причин: пан Косенко, маючи «ліві» політичні погляди, не міг погодитися підтримати цю ініціативу. Тоді я особисто брав участь у сесії міської ради і за дорученням партійних організацій НРУ, «Батьківщина», ОУН, УПА, та громадської організації «Всеукраїнське об`єднання ветеранів», намагався довести депутатам необхідність встановлення в нашому місті Знаку пам`яті жертв голодоморів. Депутати були налаштовані скептично, насправді кажучи, це був «глас вопиющего в пустине». А чого можна було чекати, якщо серед депутатів міськради на той час було 80% регіоналів. Тож від нашої пропозиції відмахнулися.

На щастя з того часу дещо змінилося. Сьогодні в міській раді, хай і хитка, але є більшість представників демократичних сил. Тож вважаю, що нам слід повернутися до цього питання. Якщо знадобиться, то навіть провести громадські слухання.

Мало хто знає, що першим вісником голоду на нашій території був селянський бунт квітня 1930 року, який охопив села Петропавлівського, Павлоградського та Близнюківського районів. Повстанці протестували проти колективізації та намагалися відстояти свої землі. В селі Солнцево відбувся так званий «бабський бунт». Жінки, озброєні граблями, вилами, кілками розігнали в степу колективізаторів, які намагалися захопити їхні землі.

Ці події історики називають селянським бунтом в селах, близьких до Павлограду. Він був таким, яким бувають всі народні бунти – кровопролитним, погано підготовленим і тому швидко придушеним. Повстанці добре розуміли, що віддавши землю, вони обрікають свої родини на голод, а тому ладні були й померти. Але багато хто з селян залишився осторонь цих подій, начебто не помічав їх і був байдужим до кровопролиття.

Байдужість – це гірше ніж ворог. «Бійся байдужих! Це з їх мовчазної згоди існують на землі зрада, брехня, злодійство и вбивство».

Закликаю всіх бути не байдужими від дрібниць до великого. Ми нащадки волелюбних повстанців, повинні не тільки добре знати й пам’ятати про ті події й голодомор 1932-33рр, але передати цю пам’ять своїм дітям і онукам.

Шановні першотравенці, закликаю всіх об`єднатися навколо ідеї встановлення в нашому місті Знаку пам`яті жертвам голодоморів. Серед першотравенців чимало людей, які пережили голодомори, й тих, чиї близькі і рідні померли під час цієї національної трагедії. Вони мають право мати місце де в День пам`яті жертв голодомору можна було б прихилити свої голови.

М.Я.Білецький

Від автора: cподіваюся, що ця стаття стане для депутатів Першотравенської міської ради від демократичних сил поштовхом до дій.